Джон Ло

Джон Ло про грошовий обіг та кредит

Джон Ло – шотландський економіст, який заробив величезний статок, став міністром фінансів у Франції, а пізніше спровокував гігантський фінансовий крах.

Він народився у 1672 р. у шотландській родині ювеліра. Джон Ло прожив цікаве, складне, наповнене пригодами життя та помер у 1729 р. Більш за все його цікавили економічні ідеї. Однак Ло не був теоретиком у широкому значенні. Його економічні інтереси майже не виходять за межі проблеми грошей і кредиту. Він висловив з цього приводу думки, які зіграли велику й дуже суперечливу роль в економічній науці. Звичайно, економічні погляди Ло треба розглядати разом з його практичною діяльністю, наслідки якої були величезні. Але і у цій діяльності, і у своїх наступних творах він лише здійснював і розвивав ґрунтовні ідеї, викладені у невеликій книзі «Гроші і торгівля». Ло стверджував, що джерелом економічного процвітання є достаток грошей у країні. Гроші повинні бути не металевими, а кредитними, створюватися банком відповідно до потреб господарства, інакше кажучи, паперовими: «Використання банків – кращий спосіб, який дотепер застосовувався для збільшення кількості грошей».
Система Ло доповнювалася ще двома принципами, значення яких важко переоцінити.
По-перше, для банків він передбачав політику кредитної експансії, тобто надання позичок, що у багато разів перевищували запас металевих грошей у банку.
По-друге, він вимагав, щоб банк був державним і проводив економічну політику держави.
Це слід дещо пояснити, тим більше що подібні проблеми – в інших умовах та інших формах зберігають свою актуальність і тепер. Уявіть собі, що власники банку внесли в якості його капіталу 1 млн. фунтів стерлінгів золотом. Крім того, вони залучили вклади на 1 млн. Банк друкує на мільйон банкнот і видає ними позики. Звичайно, такий банк буде абсолютно надійний, тому що його золотий фонд повністю покриває внески й банкноти, які можуть бути в будь-який момент пред'явлені до сплати. Але, Ло запитує не без підстави, чи велика користь від такого банку? Відома користь, звичайно, буде: він полегшить розрахунки, збереже золото від втрати й стирання. Однак незрівнянно більшою буде користь, якщо банк випустить банкнот, скажімо, на 10 млн. і забезпечить ними господарство.
Такий банк буде діяти з відомим ризиком: що відбудеться, якщо власники банкнот пред'являть їх на 3 млн. до розміну? Банк припинить платежі. Але Ло вважає, що це виправданий і необхідний ризик. Більше того, він вважає, що, якщо банку доведеться на якийсь час припинити платежі, це теж не велике лихо. У нашому прикладі золотий запас банку становить лише 20% суми випущених банкнот і ще менше, якщо до банкнот додати вклади. Це так званий принцип часткового резерву, який лежить в основі всієї банківської справи. Завдяки цьому принципу банки мають змогу еластично розширювати позики й поповнювати обіг грошовими коштами. Кредит відіграє найважливішу роль у розвитку капіталістичного виробництва, і Ло був одним з перших, хто розглянув це. Але у такому принципі закладена небезпека для стійкості банківської системи. Банки схильні «зариватися», розширяти свої позики заради прибутків. Звідси й можливість їх краху, який може мати для економіки дуже важкі наслідки. Інша небезпека, або, скоріше, інший аспект цієї небезпеки, – експлуатація надзвичайних можливостей банків державою. Що станеться, якщо банку доведеться розширювати випуск своїх банкнот не для задоволення дійсних потреб господарства, а просто для покриття дефіциту у державному бюджеті? Слово «інфляція ще не було винайдено, але саме вона загрожувала й банку, і країні, у якій він би діяв. Ло бачив переваги кредиту, але не бачив або не хотів побачити його небезпеки. Це було головною практичною слабкістю його системи й в остаточному підсумку згубило її. Теоретичним недоліком поглядів Ло було те, що він наївно ототожнював кредит і гроші з капіталом. Він думав, що, розширюючи позики й випуск грошей, банк буде створювати капітал і тим самим збільшувати багатство й зайнятість. Однак ніякий кредит не може замінити наявні трудові й матеріальні ресурси, необхідні для розширення виробництва. Кредитні операції, які Ло передбачав у своїй першій книзі і які він у грандіозних масштабах здійснив через 10-15 років на практиці, надають його системі характер фінансового авантюризму. Відносячи Джона Ло до «головних провісників кредиту», Карл Маркс саркастично відзначав властивий таким особистостям «приємний характер змішування шахрая й пророка».

Теорія Ло й подальший розвиток економіки

У середині минулого століття ідеї Ло, його Загальний банк та Міссісіпська компанія ніби воскресли у підприємстві спритних фінансистів – братів Перейра – паризькому акціонерному банку Credіt Mobіlіer. Наполеон ІІІ відіграв у становленні цього спекулятивного інституту ту ж роль заступника й експлуататора, що й регент Філіп – щодо установ, заснованих Ло. Запитуючи, які кошти використовує цей банк, щоб збільшувати свої операції і підпорядкувати увесь промисловий розвиток Франції біржовій грі, Маркс відповідав: «Ті ж самі, які використовував Ло», – і далі роз'ясняв цю подібність докладніше. Credіt Mobіlіer лопнув незадовго до франко-пруської війни, але він зіграв чималу історичну роль, поклавши початок новій ері банківської справи – створенню спекулятивних банків, тісно пов'язаних із промисловістю, а надалі – й з державою.
З розвитком великих акціонерних товариств, що захопили пануючі позиції в цілих галузях промисловості, із зростанням гігантських банків і їх злиттям із промисловими монополіями на межі XІX і XX століть утворився фінансовий капітал. Але це, так би мовити, «конструктивний» розвиток. Що ж говорити про ексцеси? У яке порівняння йде міссісіпська авантюра Ло із грандіозною аферою, що розпочалася наприкінці XІX ст. у Франції групою ділків, які зібрали гроші 800 тис. акціонерів для будівництва Панамського каналу й розкрали їх? Слово «панама» (велике обдурювання) стало настільки ж загальним, як слово «міссісіпі» у дні Ло. У яке порівняння йде крах системи Ло, скажімо, із крахом нью-йоркської біржі у 1929 р. або інфляція Ло з «гіперінфляціями» XX ст., коли гроші (у Німеччині у 20-х роках, у Греції у 40-х роках) знецінювалися у мільйони і мільярди разів? А якби ми стали перераховувати країни, у яких мали й мають місце інфляції з падінням вартості грошей «тільки» у десятки й сотні разів, то список зайняв би, ймовірно, цілу сторінку.


Джерело