Д. Рікардо

Однією з яскравих особистостей в історії економічної думки був Девід Рікардо (1772—1823), визнаний лідер класичної політичної економії, найавторитетніший економіст першої половини XIX ст., послідовник та активний опонент А. Сміта.
        Наукові дослідження Д. Рікардо відобразили особливості економічного розвитку Англії у період промислового перевороту кінця XVIII — початку XIX ст., який уможливив швидке зростання інтенсивності та продуктивності праці; посилення міграції капіталу; розширення та розвиток ринку; зростання масштабів найманої праці; поглиблення нерівності та майнового розшарування населення; загострення соціально-економічних суперечностей тощо.

Економічна криза, яка спалахнула в Англії на початку XIX ст. після наполеонівських війн і континентальної блокади, та інфляційні процеси, викликані надмірним випуском банкнот, розладнали грошовий обіг у країні. У 1797 р. Англійський банк припинив обмін банкнот на золото, що зумовило їх знецінення і викликало полеміку серед економістів. Тому невипадково перші економічні праці Д. Рікардо були присвячені дослідженню практичних питань грошового обігу. У період з 1809 по 1816 р. вийшли в світ такі твори ученого, як "Ціна золота" (1809), "Висока ціна злитків — доказ знецінення банкнот" (1811), "Пропозиції на користь економного і поступливого грошового обігу" (1816) та ін. У 1817 р. Д. Рікардо опублікував свою головну працю "Начала політичної економії та оподаткування", у якій виступив як ідеолог промислової буржуазії.

У 1821 р. Д. Рікардо за підтримки своїх найближчих друзів заснував у Лондоні перший в Англії клуб політичної економії. Помер учений так і не завершивши свій твір "Абсолютна та відносна вартість".

Вихідною у творчості видатного англійського економіста була прихильність до концепції економічного лібералізму та політики фритредерства, дослідження економіки як складної системи, підпорядкованої дії об'єктивних законів та механізмів саморегулювання. Велику популярність приніс ученому памфлет "Досвід про вплив низької ціни хліба на прибуток з капіталу" (1815). У ньому Д. Рікардо розкрив негативний вплив на економіку Англії прийнятих парламентом "хлібних законів", які обмежували ввезення у країну іноземного зерна, перешкоджаючи свободі вільної торгівлі та конкуренції.

Найповнішого викладу економічні ідеї вченого набули у його основній праці "Начала політичної економії та оподаткування" (1817), присвяченій обґрунтуванню політики економічного лібералізму на основі виявлення економічних законів, які забезпечують рівновагу ринкової економіки та сприяють зростанню матеріального багатства суспільства.

Своєрідність економічної теорії Д. Рікардо багато в чому була зумовлена особливостями його методології, заснованої:
- на послідовному і неухильному дотриманні трудової теорії вартості;
- переконанні, що головним завданням політичної економії є визначення законів "які ...керують розподілом";
- прагненні виявити кількісні характеристики та співвідношення основних економічних категорій.

Як і А. Сміт, Д. Рікардо чітко розрізняв "вартість у користуванні" (споживчу вартість) та "вартість у обміні" (мінову вартість) товарів. Водночас він звертав увагу на те, що "корисність, як виявляється, не є мірилом мінової вартості, хоча, беззаперечно, є її сутністю". На думку англійського дослідника, як тільки товари визнаються корисними, вони "черпають свою мінову вартість із двох джерел: своєї рідкісності і кількості праці, необхідної для їх виробництва".

Як і його попередники, вчений розрізняв природну та ринкову ціни товарів. Під першою він фактично розумів мінову вартість, зазнаючи, що природна ціна покриває не лише витрати капіталу, але і середню норму прибутку. Зіткнувшись з тим, що норма прибутку пропорційна величині капіталу, а не затратам праці, Д. Рікардо натрапив на значні труднощі. Щоб подолати цю суперечність, він змушений був відступити від твердження про те, що заробітна плата не впливає на ціни, пояснюючи вирівнювання норми прибутку через різні зміни стану та співвідношення основного та оборотного капіталу.

еорія капіталу та грошей. Д. Рікардо визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, "частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести у рух працю"1. На відміну від А. Сміта, який пов'язував виникнення капіталу з переходом від простого, примітивного до розвиненого ринкового господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці первісної людини також є капіталом.

Виходячи з того, що паперові гроші не мають внутрішньої цінності, Д. Рікардо писав про те, що їх кількість має регулюватись згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею. Розроблена вченим програма перебудови грошового обігу передбачала можливість повної або часткової заміни золота в обігу паперовими грошима за умов вільного та гарантованого обміну останніх на золото за фіксованим (твердим) курсом.

Теорія розподілу доходів, глибокий та змістовний аналіз сутності, величини та співвідношення ренти, прибутку і заробітної плати. Підкреслюючи пріоритетність проблем розподілу в економічній теорії, Д. Рікардо писав: "Продукт землі, все, що отримується з її поверхні шляхом прикладення праці, машин і капіталу, — розподіляється між трьома класами суспільства, а саме: власниками землі, власниками грошей або капіталу, необхідного для її обробітку, і робітниками, працею яких вона обробляється. Але частки всього продукту землі, які дістаються кожному з цих класів під іменем "ренти", "прибутку" і "заробітної платні", досить різні на різних стадіях суспільного розвитку... Визначити закони, які управляють цим розподілом, — головне З завдання політичної економії".

На основі трудової теорії вартості Д. Рікардо здійснив глибокий аналіз І природи і динаміки ренти. Визначаючи останню як частку "продукту землі, І яка виплачується землевласнику за користування первісними і непорушними силами природи", вчений пов'язував утворення цього виду доходу з утвердженням приватної власності на землю. У зв'язку з цим Д. Рікардо зазначав, що якби повітря і вода могли стати чиєюсь власністю, то і вони б приносили і ренту.

Заробітну плату вчений визначав як дохід робітника, плату за працю. Він наголошував на тому, що праця як і будь-який інший товар, має:

— "природну" ціну, необхідну для того, "щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх чисельності";

— "ринкову" ціну, яка "дійсно сплачується... в силу природного співвідношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона рідкісна, і дешева, коли є у надлишку".

Аналізуючи відмінності між внутрішньою та міжнародною торгівлею, учений зазначав, що розвиток внутрішньої торгівлі зумовлений тенденцією норми прибутку до вирівнювання, тоді як основу спеціалізації країни у зовнішній торгівлі становлять порівняльні витрати. Відтак науковою заслугою Д. Рікардо стало переконливе доведення того факту, що вигоди від зовнішньої торгівлі для окремо взятої країни не обмежуються лише її абсолютними перевагами, як це стверджував А. Сміт.

Д. Рікардо увійшов у історію економічної думки як видатний представник класичної школи політичної економії, який:

побудував логічно послідовну теоретичну систему, засновану на трудовій теорії вартості;

розвинув інструментарій економічних досліджень, заклав підвалини гіпотетично-дедуктивного способу умовиводу та модельного підходу до побудови економічної теорії;

Якщо економічна наука... має справу з економічним зростанням і розвитком, то, знову ж таки, її більше у Сміта, ніж у Рікардо. З іншого боку, якщо за своєю суттю економічна наука — знаряддя аналізу, спосіб мислення, а не сукупність конкретних результатів, то можна сказати, що Рікардо належить винахід її методів... Його обдарування, схильне до великих абстракцій, породило одну із найяскравіших за всю історію економічної теорії моделей, що вражає своєю масштабністю і практичною значущістю...

Джерело