Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722
року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного
козака.
У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під
вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій
старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо
хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси
голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному
хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця —
навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших,
особливо наполегливих і тямущих студентів.
З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був
співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на
скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом,
створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київській академії.
У 1750 році у складі російської місії Сковорода
виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею,
відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції
знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й,
володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
Повернувся в Україну у 1753 році, викладав
поетику в Переяславському колегіумі. Був старанним, чесним і неординарним
учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою,
географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам.
Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки
підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший
філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська
вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо
працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли
позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора
прокидатися!». Написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник
до майстерності оної».
Протягом 1754 – 1759 pоків жив у селі Коврай на
Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав
значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку
поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові,
латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві
вступні лекції-проповіді до курсу етики.
У 1766 році філософ написав трактат «Вхідні
двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори
«Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про
пізнання самого себе».
Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав
збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що
блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також
твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня
про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
У 1775 – 1776 роках були написані твір
«Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський
змій») та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова».
Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною
про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783 – 1784
роках.
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів,
написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».
У 1787 році він написав «Вдячного Еродія» і
«Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я
йому — Потоп зміїний».
І з 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не
спокушаючись різноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції і
світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив
число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на
прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли:
«Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти,
свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою
обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я
стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у
храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні
панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди.
Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до
щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти:
«Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в
звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці,
нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної
домівки.
Сковорода навчав що в природі — краса, гармонія,
а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба
кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана
його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи
свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе
найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить
за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти
череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє
всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання
природи — це пізнання Бога.
У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до
Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому
рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий,
балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите,
Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій
час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту
білизну, ліг на лаві й… заснув навіки.
Спадщина композитора, поета,
байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української
національної і світової культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар