Н. В. Полонська-Василенко

Наталія Полонська – Василенко – виклик долі і довгий творчий шлях

Прага – Сьогодні 125 років з дня народження не кого-небудь , а видатної жінки та ще й історика - Наталії Полонської-Василенко. Народилася вона у Харкові 13 лютого 1884 року. Подвійне прізвище мала тому, що мала перший шлюб не вдалий, з поручиком Сергієм Полонським, з 1906 по 1914-й, а другий шлюб – трагічний – з академіком Миколою Василенком, якого у 1924 році репресували і Наталія втратила роки життя на те щоб врятувати його. Та марно. Але набагато успішнішим був її науковий шлях.

До речі, дівоче прізвище Наталії Полонської – Василенко було Меньшова. Під таким прізвищем вона закінчила у Києві відому Фундукліївську Маріїньску жіночу гімназію. А у 1911, вже як Полонська, отримала диплом Вищих жіночих курсів, їхнього історико-філологічного відділення. У 1913 - успішно склала випускні іспити на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира, де й стала потім однією з перших жінок-професорів.

       Революція 1917-го на якийсь перервала творчу наукову роботу Наталії, вона якийсь час була без роботи, втратила батька. Вона відновила роботу в Академії Наук вже радянської України. Була трагедія з чоловіком, якого репресували у 1924 році. Потім захист у Москві докторської у 1940 на тему - «Нариси з історії заселення Південної України у середині ХVІІІ століття». Вона стала однією з найперших жінок-докторів історії в радянській Україні.

       Потім була окупація Києва нацистами. Наталія Полонська–Василенко працює у окупованому місті Інституту археології та історії України, рятує від знищення чимало архівів. З осені 1943 вона опиняється у Львові. А потім у 1944 у Празі, де за рекомендацією Дмитра Дорошенка читає лекції в Українському Вільному Університеті. 1945 року вона у відновленому в німецькому Мюнхені УВУ. Тут Полонська-Василенко стала деканом філософічного факультету і видала чи не головну із своїх понад 200 наукових праць – двотомну історію України.

 Перша спроба в німецькій мові термінологічно дуже чітко відмежувати історію України від історії Росії чи Білорусі

    

   Українець, перекладач з Мюнхена, Роман Шупер 6 років перекладав цю роботу на німецьку: «Це була так собі, перша спроба в німецькій мові термінологічно дуже чітко відмежувати історію України від історії Росії чи Білорусі. Вразило, звичайно, те що вона розпочала свою кар’єру ще в «підсовєтській» Україні , в Східній Україні , в Харкові і цю роботу 30-х років продовжила після війни вже тут у Мюнхені. Я знав її як надзвичайно скромну людину. Дуже така виважена, спокійна жінка. Така все дуже елеґантон прибрана».

      Роман Шупер згадує, як професори історії з Парижу – українці Володимир Косик і Аркадій Жуковський вражалися науковій глибині праці Наталії Плонської-Василенко.

       На жаль, до сьогодні архів цієї видатної жінки історика є у Нью-Йорку і мало доступний. В Україні про Полонську-Василенко написано мало і нам було важко видобути хоча б якийсь коментар про неї в Інституті Історії АН України. Той же Роман Шупер каже, що може сьогоднішня згадка про таку видатну постать, декана філософічного факультету УВУ у Мюнхені, хоча якось допоможе звернути увагу української влади на сумний стан з університетом у столиці Баварії: «Дещо прикро згадати що інституція, у якій працювала і авторка, якої відзначаємо тепер і 125– річчя, і багато інших визначних науковців, тобто – Український Вільний Університет, чомусь має великі труднощі, і це тепер за часів, так би мовити державності України».

      Трохи сумно, звичайно. Але мусимо все ж сказати –праця Наталії Полонської-Василенко не пропала марно, бо сьогодні її фундаментальні роботи вивчають повсюдно в університетах України і за її межами. А до її могли на цвинтарі у німецькому Новому Ульмі, де похована у червні 1973 року Наталія Полонська-Васленко не заростає стежка.
Джерело